Росія без щита: удари по Туапсе оголили головну слабкість Кремля

Що добивали “добрі дрони” у Туапсе? У історії з Туапсе прекрасні не лише численні відео зі стовпами чорного диму над головами “недорогих” мешкнців цього міста чи їх слізливі ролики у соцмережах на цю тему, а й сама хронологія процесу.
Як нагадує у Facebookкоординатор групи Інформаційний спротив Олексій Копитько, 15/16 квітня – це був перший візит (повністю загасили вранці 19.04); 19/20 квітня – другий візит (повністю загасили увечері 24.04); і, нарешті, 27/28 квітня туди відбувся третій візит наших дронів, про який хочеться поговорити докладніше.
Було ясно, що цей об’єкт добиватимуть, зазначає у ефірі Newsaderжурналіст Олександр Кушнарь. Але що саме відбулося 28 квітня і раніше, чому це важливо, до чого це призведе і що це означає?
За його словами, у попередні дві хвилі ударів 16 та 20 квітня були вражені в основному портовий вузол, портова резервуарна частина Туапсинського НПЗ, там в основному били по установці по переробці нафти. Чому? Бо нашим пріоритетом є знищення здатності Росії експортувати сиру нафту, оскільки саме вона приносить основний дохід російському бюджету і, як наслідок, до російській військовій машині. Так ось,там “вирізано під нуль” було 52% резервуарів, а ще 9% були пошкоджені.
Тобто, залишалося ще 39% резервуарів нафти, що вже належали до Туапсинського НПЗ. За ними й прийшли 28 квітня українські дрони.
Таким чином, спочатку угробили нафтоналивні, а потім і нафтопереробні потужності росіян там. Загалом, за два тижні у результаті пожеж на значний час винесено за дужки потужності у 12 млн тонн переробки та нафтопродуктовий термінал потужністю до 17 млн тонн.
Але навіть не це у даному випадку є головним. “Цей комплекс заточений на експорт, тому основний негатив на короткому відрізку – недобір доходів та клопіт, пов’язаний із переорієнтуванням потоків нафти. За супутниковими знімками та відео можна порахувати кількість знищених/пошкоджених резервуарів. Однак це не дасть повної картини. Бо логіка роботи НПЗ: прийом сирої нафти – виготовлення проміжних продуктів – виготовлення кінцевих продуктів. Потрібно знати призначення кожної бочки… Головне: доведено, що захистити нафтовий хаб у Туапсе російське командування наявними силами та коштами нездатне, а російська влада не розглядає це як пріоритет”, – констатує Копитько. Зазначимо, що сам кремлівський диктатор Путін, котрий перші два удари по Туапсе просто проігнорував, на третій вже не зміг ховатися. Й виповз на публіку, кашляючи й крекчучи. “Все частіше завдаються удари безпілотниками по цивільній інфраструктурі. Ось останній приклад – енергетичні об’єкти в Туапсе, які потенційно можуть викликати і серйозні екологічні наслідки. Ось губернатор щойно оповідав: ніби серйозних загроз немає, справляються на місці люди з тими викликами, з якими стикаються”, – заявив він. Таке собі сучасне “грошей немає, але ви тримайтеся”. А наші воїни тим часом успішно реалізують давно анонсований план зменшити російський нафтовий експорт на 80%. Далі – буде Аби “підвести якусь межу під історією з Туапсе й попередити”, Копитько пише: відео з палаючим паливом, що тече по одному з провулків Туапсе після вибуху резервуара на НПЗ, підстьобує звернення до українців з-за кордону: мовляв, будьте людянішими!
Але такі звернення зовсім не за адресою, переконаний він. І нагадує при цьому нещодавню історію звірства росіян у прикордонному Харкові. “9-10 лютого 2024 року Росія атакувала дронами приватний сектор у Харкові (Немишлянський район). Удар навмисне був завданий АЗС. Частина людей із навколишніх будинків вибралася сама, близько 50 вивели рятувальники. Але один будинок опинився у вогняній пастці. У цьому будинку заживо згоріла сім’я з 5 осіб, батько, мати та троє дітей: 7 років, 4 роки та 10 місяців. Причому вони загинули не відразу, мати притискала дітей, поки батько шукав вихід. Ви уявляєте розпач батьків в останні хвилини? Ви уявляєте емоції людей, для яких ця історія – не десь далеко, а на сусідній вулиці, у сусідньому районі?”, – пояснює він “нечутливість” українців до мешканців Туапсе. Втім, продовжує Копитько, українці зберегли абсолютну людяність. Але, на жаль, багато хто з нас знає, що таке втратити будинок або близьких. “Навіть у тому жаху, що нас оточує, українці не зачерствіли, співчувають, розуміють чужий біль. За одним винятком. Бо навіть Ірану чимало людей співчуває. Коли йдеться про Росію, ситуація докорінно змінюється”, – констатує він. Однак, чому ж росіяни не захищають свої НПЗ та порти? Відповів на це питання Володимир Огризко, ексміністр закордонних справ України, а нині голова Центру вивчення Росії (поки що існуючої).
За його словами, у Росії нині є всього лише близько 300 систем ППО Панцир. “Ну, 300, це багато чи мало? Думаю, що насправді немало. І от як же ж вони розподіляються? Сотня охороняє Москву, Московську область. 46 охороняють валдайське кубло “бункерного”. Разом виходить 146. Ну так а чим закривати Туапсе? А нема чим”,- надав він просту відповідь. Й, продовжив дипломат, Путін ніколи не наважиться зняти Панцирі з охорони цих “стратегічних” для кремлівського диктатора об’єктів, навіть якщо це загрожує крахом російській економіці.
Тож станом на весну 2026 року російська система протиповітряної оборони демонструє стійку тенденцію до виснаження. Операції Сил оборони України набули системного характеру: удари наносяться не лише по фронту, а й по глибокому тилу, що змушує РФ розпорошувати обмежений ресурс ППО.
Й офіційні повідомлення Генштабу ЗСУ за останні дні квітня 2026 року підтверджують продовження кампанії зі знищення ППО: уражено радіолокаційну станцію Каста-2Е1 та комплекс Панцир-С1 у Маріуполі; зафіксовані удари по об’єктах ППО разом із логістикою та паливною інфраструктурою; окремі комплекси Панцир знищуються навіть у глибині території РФ (понад 100 км від фронту).
За ширшими аналітичними оцінками, зафіксовано щонайменше 492 атаки на системи ППО за період менш ніж року, підтверджено чисту втрату 322 компонентів ППО (приблизно 35%) від відстежуваної структури. Йдеться не лише про пускові установки, а й про радари, командні пункти та елементи управління, тобто про руйнування всієї архітектури ППО.
Разом із тим відкриті дані за 2026 рік показують, що російський ВПК не демонструє різкого нарощування виробництва: у І кварталі 2026 року обсяги виробництва у воєнпромі впали на приблизно 36,8% у річному вимірі. Це непрямо підтверджує обмежені можливості випуску складних систем, включно з ППО.
Все це свідчить про зміну характеру війни: ППО Росії більше не забезпечує (і не зможе) гарантованого прикриття навіть у тилових районах цієї агресивної країни.
Ірина Носальська